Покинь мене, бо я - напівлюдина

Покинь мене, бо я - напівлюдина.
Протези кляті знищують сім'ю.
З намиста відірвалась намистина
І шию ніжну мучає твою.
Ти хто тепер? Дружина інваліда?
Штовхатимеш усе життя візок?
Війна розбила щастя, мов корито,
І сипле час крізь пальці, як пісок...

Герою мій, ніколи не покину!
До скону буду поруч - не жени!
Без тебе я - шматок, я - половина,
Заручниця і миру, і війни...
Хіба візок - то ноша? Я везтиму,
Летітиму на край землі за ним!
Нам просто пережити треба зиму
І разом дочекатися весни!..

Поділитись сторінкою: