Балада про Різдво

Якось у світі самотньому
З високими стінами сірими-сірими
Двоє, мандруючи осликом,
Спішили до міста красивого,
Але серед вулиць і натовпів
Не стало їм місця для затишку,
Ніхто не пізнав за бідними шатами
Свого Творця безмежно багатого!..
Свого Творця безмежно багатого!..

Небесне життя дивиться з ясел,
А небо як шатро схилилося низько до землі,
Дивується всесвіт неосяжний,
Що на руках у Марії Той, Хто їх сотворив...

Тієї ночі, кажуть, розгорнулися сувої
З глибини далекої старої, далекої старої,
В яких слова пророчі сяяли на місці
Невідомих нікому й незнаних ще історій,
У них народ, що в темряві ходив,
Посеред смутку ночі і безнадійних сірих тіней,
Сірих тіней, побачить світло, ім'я якому
Миру Цар, Святий, а ще - Порадник дивний.

А потім лиш хвиля для радості,
Бо ворог повсюди шукатиме, шукатиме,
Далекі чужини у вбогості,
І біль, що за всіх відчуватиме...
Та перед світанком нескореним
Постане як сонце із мороку,
А поки ще спить у радіснім гомоні,
Піду подивлюся і доторкну...

Поділитись сторінкою: