| |
Дощ накрапає у твоє вікно,
Мов сльозами вмилося воно,
Мов сльозами вмилася земля,
Як довго йде дощ...
Сонце заховалось поміж хмар,
Сонце притаїлось поміж хмар,
Землю окропив холодний дощ -
Невгамовний, сильний дощ...
Я дивлюсь на небо і мовчу,
Подивлюсь на тебе й знов мовчу,
Дощ відняв усі мої слова,
Все забрав у мене дощ...
Він забрав усю твою красу,
Бездоганну та живу красу,
А натомість мокрі почуття,
Й почуття відняв дощ...
Я цілую мокрії уста,
Виснажені мокрії уста,
А по них вода біжить жива,
А вода – то є дощ...
Мокрими руками обійму,
Я тебе до себе пригорну,
Й почуття в тобі знов ожива,
Пробудив його дощ...
Раптом в небі хмари розійшлись,
Й ми з тобою назавжди розійшлись,
Розлучив з тобою нас знов цей дощ,
Ну чому скінчився дощ?..
Сонце осушило мою плоть,
Виснажену й вимучену плоть,
І мені лишилось лиш чекать,
Коли знов піде дощ...
Чому скінчився цей дощ?
Чому нас доля роз'єднала?
І безсила душа знов
Спіткнулась та упала.
Обірвалися сни,
Що тобою зігрівали,
В тім нема новизни,
Що поразку ми пізнали.
Знов самотній зовсім
Іду по темних тротуарах,
Бачу наші частки в чужих
Закоханих парах.
І не можу збагнути,
Що game over настав,
Що назад не повернути
Те, що серцем зігрівав.
І як ми будемо тепер,
Скажи, що буде далі?
Хто за наші вчинки
Нам почепить медалі?
Хто пригорне вночі?
Хто вірші прочитає?
Хто тихенько на вушко
Прошепоче: "Кохаю"?
Та скінчився цей дощ,
Який так душу розривав,
І усе, що було, з собою
В прірву забрав.
Лише спогади самотні
В голові десь блукають,
І поліпшення долі
День у день я чекаю!.. Поділитись сторінкою: 
| |
