Гобелен

Знов наді мною виростає сонм.
Він, як собор.
У ньому я щотижня молюсь,
І ти з'являєшся – всевишня –
Коли вібрує простір в унісон
З серцебиттям і темрява колишня
Стискає подих, і серед колон
Крихкої тиші б'є у камертон
Терпке бажання! –
Смак дарує вишня...

Я прагну поцілунку, я тебе
Зі сну виводжу, юна наречена!..
Нас огортає сяйво голубе,
І опускає течія зелена...
Торкання уст, лякливе і слабе,
Вплітається в малюнок гобелена!..

Поділитись сторінкою: