У гаю падолистом черленим

У гаю падолистом черленим
Стелять путь чорнокорі дуби,
Щоб ішов я дзвінким і натхненним
Сурмачем і звитяжцем доби.

Щоб не падав од лютої муки,
Кожним серця ударом любив
Тричі рідні натруджені руки,
Що на хліб ними батько вробив.

Щоб сягала думками за обрій
Моя віра в безсмертя труда
І в розмові, і в усмішці добрій
Грала сила землі молода.

Щоб ходу мав тверду і завзяту
Я під небом високого дня
І, сорочку виносячи брату,
Слухав фиркання мирне коня.

Щоб, не заздрячи модним антенам,
Славив світ, у якім – голуби.
Щоб мели падолистом черленим
Сто доріг чорнокорі дуби.

Поділитись сторінкою: