Наливаймо, браття, кришталеві чаші

Десь в шістдесяті роки склався в мене вірш, який був надрукований під назвою
"Пісня козацького коша". Приглянувся він тоді молодому бандуристові і композитору
Віктору Лісоволу. Поклав слова на струни і нежданно народилась пісня "Наливаймо,
браття, кришталеві чаші". Та час збігав. Взялася вже кригою духовна відлига
шістдесятих... Про надрукування пісні не могло бути, й мови. І поніс Віктор Лісовол з
своєю старенькою бандурою цю пісню самотужки від гурту до гурту, від родини до
родини. Отак пішли, як то кажуть, поміж люди "Кришталеві чаші". І вже здавалось нам,
що пісня не повернеться до своїх авторів, загубиться в натовпі, затихне на зляканих
вустах.

Та яке було моє здивування, коли я її почув років десь три тому на великолюдному
зібранні біля пам'ятника Тараса. Співали десятки, сотні людей... Я розгубився. Мені
здалось, що зараз хтось має підійти до мене і запитати: "Це ти написав?" Та люди
співали і не хотіли задумуватись, хто автор. їм потрібна була пісня. І я зрозумів, що то
найбільше творче щастя, коли твоя пісня стає вже не твоєю.

Нині "Кришталеві чаші" звучать з вуст Ніни Матвієнко, яка багато зробила, щоб
вона не затихла, славних хлопців з квартету "Явір", Олега Марценківського,
Волинського народного хору та багатьох інших колективів. Чув я її від виконавців з
ближньої та дальної діаспори.

Іноді пісню "Кришталеві чаші" називають козацькою, стрілецькою... Що ж, мене це
лише радує.

Отак повернулась пісня до своїх авторів, як той син, що безвусим юнаком пішов від
отчого порога, а прийшов з далеких мандрів з посивілими скронями.

На шляху до слухача, в пісні, може, дещо скоректовано мелодію, хтось тут додав і
своє слово.

Я ж хочу запропонувати читачам пісню "Кришталеві чаші" в первозданному
варіанті, як колись вона народилась у нас.