Рідна верба

Подивись, сонце грається з перлами,
Коли хвилі лоскочуть пісок.
Від душі мені хочеться вербами
Обсадити пустий бережок...

На землі цій, від сонця розпеченій,
Стала б кримською біла верба,
Як і я, на самій, на окраїні
Вкоренилась і з морем жила...

Якби виросла струнко над скелями,
Аж заплакав б над нею зеніт,
Тож як будете їхати в пелені
Мені рідну вербі привезіть...

Хай постане гірською принцесою
Кипарисам під стать відтепер,
І в дарунок нам срібними плесами
Кине низкою сплаканих перл...

Щось любовно і хвильно навіює
Про вербу безліч теплих думок,
І до сліз стає сумно – порівнюю
Чорне море та рідний ставок...

Поділитись сторінкою: