| |
Ми йшли за Олександром,
І нині з військом йдем,
У скронях наших мудрість,
В колінах наших трем.
Уже довіку люди
Не злізуть з наших ший...
З дороги, велетні ж бо йдуть –
Гармата йде у бій!
Герої відступають,
Коли гармата б'є,
Бо за життя занадто
Турбуються своє.
Тоді приходить черга
Вже нашій боротьбі...
З дороги – дюжина волів
Гармату тягне в бій!
Клеймо на плечі,
Розриваються струни,
Співають улани,
Гусари, драгуни,
Не хочу ні їсти,
Ні пити, ні спати,
Як марш "Бонні Данді"
Співають солдати!
Годуйте нас, вчіть нас,
Як слід об'їжджайте,
Нам вершників дайте
І простору дайте,
У лави! До бою!
Хай пісня лунає!
Гей-гей! "Бонні Данді"
Самі заспіваєм!
Ми несли зброю в гори,
Аж тут каменепад,
То й що, як стежки катма?
Не вернемось назад!
Продеремось, проліземо,
На лихо ворогам –
Нам тільки б гори,
Без край простори,
І впертися ногам!
Спасибі щиро, коли шлях
Нам обирати дав,
Та щоб ти скис, якщо ти нам
Поклажу кепсько склав!
Все ж деремось і ліземо,
Що більше треба нам?
Нам тільки б гори, без край
Простори, і впертися ногам!
Не маємо власних
Верблюдячих маршів,
Аби йти вперед веселіш.
Та кожна губа – справдешня труба!
Парам-пам – справдешня труба!
Заграємо вірша незгірш!
Стоп! Зась! Щоб тебе! Хлясь!
Чутно із наших рядів!
Зі спини клумак скотився навзнак –
Агов, я поклажу згубив!
Нарешті зупинка –
Розправити спинку!
Загін наш хай передихне.
Пирх! Хух! Що це ти?!.. Тьху!
Хтось знову нав'ючив мене!
Ми діти табору, ось так,
І він навчив нас добре як
Ярмо терпіти і батіг,
Носити вершників своїх!
Ми йдемо валкою в похід,
Позаду нас розбитий слід
Веземо, тягнем і несем –
Війні потрібні всі і все.
І наші люди мовчазні,
Натомлені, не чують ніг,
Але вони не скажуть нам
Куди нас всіх веде війна.
Ми діти табору, ось так,
І він навчив нас добре як
Ярмо терпіти і батіг,
Носити вершників своїх! Поділитись сторінкою: 
| |
