| |
Пожену вас, сині воли, в зелену долину,
А сам піду до вдовоньки, бодай на годину.
Прийшов Яким до вдовоньки,
Каже: Добрий вечір, серце!
А вона йому відповіла: Забий жінку перше!
Якже я маю жінку забити, шлюбна жінка,
Молоденька, буде сі просити.
Піди, Якимоньку, горівки напийся,
А як прийдеш додому, то жінки вчепися.
Пішов Якимонько, горівки напився,
Як прийшов додому, жінки вчепився.
Дай мені, Якимонько, відрядну годину,
Най я заколишу маленьку дитину.
Тоди будеш, моя мила, дитя колисати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати.
Вдарив її раз в голову, другий раз у груди,
Розлялася кров червона по землі усюди.
Якимова дитинонька почала плакати,
Аж почула сусіда з третьої хати.
Чого в тебе, Якимонько, дитинонька плаче?
Де ся діла твоя жінка? Не чую, не бачу...
Моя жінка молоденька пішла до родини
І забула з собов взяти маленьку дитину.
А сусіди добрі люди дали зараз знати,
Що приїхав отець, мати дочку поховати.
Приїхали отець мати, глядять у віконце,
Лежить дочка на підлозі, як те ясне сонце.
Доню моя, доню, що ж ти наробила,
Таке дитя маленьке сиротою вкрила?..
Ой, мамо моя, мамо, як не знаю, колись мя родила,
Так не знаю, моя мамо, що я завинила...
Ой, утікав Якимонько шось зо триста доли,
Аж спинився Якимонько в сестриній комори.
Прийшла сестра до комори, муки набирати,
Зобачила свого брата і стала питати:
Чого в тебе, Якимонько, є кров на приділку?
Скажу тобі, сестро, правду, що я забив жінку!
Ой, утікай, Якимонько, і з моєї комори!
Що би люди не сказали, шо з меї намови!
Ой, закувала задуля за зеленім пруті,
Ой, побринькав Якимонько в желізнім закуті.
Намовилась мене, вдово, жінку забити,
Тепер нарадь мене, вдово, як сі боронити!
Я тебе, мій Якимоньку, хотіла спробувати,
Мавись жінку молоденьку, було шанувати! Поділитись сторінкою: 
| |
