Ой, зацвіла калинонька у темному лузі

Ой, зацвіла калинонька у темному лузі,
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
Чи не жаль тобі, мій батеньку,
Як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку?
Жаль, жаль тобі буде!

Чи не жаль тобі, моя матінко,
Як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку?
Жаль, жаль тобі буде!

Ой, плаче і жалкується старий батенько
І старая матінка,
Та до воза вони доходжають,
До молодого козаченька.

Ой, не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:

Ой, коли ж тебе, серденько, ждати?
Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати.

Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати.
Як стане по небу грім грімувати
Та стане блискавками небо засипати, —
Тоді мене, моя мила, Ждати-піджидати.

Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
А де подівався молодий козак?

А вітер буйний в одвіт промовить:
Ой, лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!

Поділитись сторінкою: