Віола

На трьох вітрах заведена віола,
У двох руках і по одній струні
Гойдалась на смичку забавка гола –
І соловіла музика в мені.

Траплявся вітер, поглинався тілом,
Ковтався голосом в усю глибінь.
А я холов, хоча ще й був стожилим,
Але той струм уже співав мені амінь.

Чому, віоло, я не чув ніколи,
Щоб так занизько падала сльоза,
І вплакала струна цей світ довкола,
До хмарних меж, де бавиться гроза?

Скоріш тому, що сам відповідаю
На кожний схлип космічним почуттям.
Скоріш тому, що в небо попадаю
І бачу музику на висоті життя!

Поділитись сторінкою: