Тарасова гора

Аж поки сили вистачить в Дніпра
Гонити в світ свої поспішні води,
Стоятиме стара Тарасова гора,
Повернута лицем до нашого народу.

Цей голий нерв священної землі,
Її форпост, якому назва – совість,
Пульсуючи слова, не дозволяє тліть –
Він пише поміж нас свою правдиву повість.

І хоч не завжди слухали її –
Вона свята, бо не припала пилом...
Минувсь той час, бо на твоїй землі,
Тарасе, ти здобув надійну силу.

Ми – Україна! Ми – її народ!
Не яничари! Наші пам'ять, мова
Не заслужили забуття й негод,
Коли лише в піснях лунало рідне слово...

Аж поки сили вистачить в Дніпра
Гонити в світ свої поспішні води,
Стоятиме Тарасова гора
Як обеліск безсмертному народу.

Поділитись сторінкою: