О, не спіши, осене!

Відлетіли за обрій прекрасні миті,
Моє дитинство, літа юні, молоді,
Та квітучі весни й літо в оксамиті
І закружляли, немов листя золоті...

О, не спіши, моя осене, у мій рай!
Нехай натішусь, намилуюсь ще літом.
І насолодить душу цвіт липовий гай,
Гляну з пташиного польоту над світом...

Лечу лелекою до старого дуба
Крізь світи в отчий дім, до рідної землі.
Тут все є мені знайоме, миле, любе...
Набираю я сили під шелестом ясенів.

Літо, літечко - моя пора золота!
Я цілую ті стежки, куди ходила.
Там, у садочку, мила мама молода,
Немов би мальву - ружу мене ростила.

Ніби вчора я йшла босоніж по росі,
Цвіли мені волошки сині у житах,
Душа раділа цій неповторній красі
І від щастя летіла до зір, наче птах...

Не віриться, що до мене прийшла осінь,
А час сплив за водою у ріку життя...
Посріблив він мої пасма на волоссі,
Шукаю у спогадах, де моя весна?..

Осінь в кольори розмалювала листя
Холод, паморозь... Відлітають журавлі...
О, моє літечко, хоч у снах озвися!
Насолоди співом солов'я на землі!

Поділитись сторінкою: