Синові сорочку вишивала мати

Синові сорочку вишивала мати,
Щоби оберегом у житті була,
Та забрали сина землю захищати,
Він ступив... у вічність з рідного села.

Як чекала мама рідного синочка,
Можуть розповісти в хаті образи
Й, скроплена сльозами, вишита сорочка,
Одягав яку він раптом три рази...

Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.

Хрестиками шите листячко дубове,
Виноградні грона теж на полотні...
Он пройшла поштарка повз їх фіртку знову,
Материнські очі зболені й сумні.

Та у серці жінки не згаса надія,
Що поверне Доля сина на поріг,
Смерть його забрати, вірить, не посміє,
Щоб сорочку знову одягти він зміг.

Повертайся, хлопче, до рідного дому,
Там тебе чекає мати край вікна.
І не вірить ненька про лихе нікому,
Тільки своє серце слухає вона.

Поділитись сторінкою: