Він любив її

Понад вечір в чужому садку наламав їй бузку,
У вікно із старезної липи заскочив зненацька,
Він любив її тиху й грайливу, тверду й боязку,
А вона до нестями - його незалежність вар'ятську.

Поміж ними вишень солодкавий, тягучий клей,
І каштанові кучері в небо засмучене рвуться,
Він любив її запах і сонце між гордих грудей,
Вона дихала ним, хоча знала - могла задихнутись.

Її щоки рябіють від слів безсоромних й весни,
І приручене серце не знає куди заховатись,
Він любив її, наче вояк, що не верне з війни,
А вона не навчились і досі спокійно прощатись.

І проллються роки через сито життя й на гвіздку
Буде юність висіти, а з нею всі наші вар'ятства,
Але він понад вечір з букетом п'янкого бузку,
Як колись, крізь вікно, увірветься до неї зненацька!

Поділитись сторінкою: