| |
Перші дні листопада... Вона спить
У порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
Як я її тут залишу?..
Третя по обіді... Суха осінь...
Посиджу, доки вона спить,
Заговорюючи постійно...
Світло таке легке...
Вона четвертий день у дорозі,
Хай їй хоча би тут буде спокійно!..
Якщо буде потрібно — поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно — причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав, вона ні в чому не винна.
Як я її залишу?..
Незабаром почнеться вечір,
Швидко стемніє, повітря остигне...
Краще вже охоронятиму її речі,
Краще вже грітиму її стигми...
Раптом, коли я піду,
Ріки затоплять кімнату,
Раптом птахи
Почнуть битися в стіни,
Раптом дерева обступлять
Її й поведуть на страту,
Раптом сусіди почнуть
Рвати тіло її на частини,
Раптом, щойно я вийду,
Вона забуде про мене,
Раптом забуде все,
Що говорила до цього,
Раптом серце її, золоте й шалене,
Буде битись тепер для когось чужого!..
Осінь над ними з льоду й сталі,
Холодні ріки, незнайомі люди...
Найбільше вони бояться, |
Що все це триватиме далі... |
Найбільше вони бояться, |
Що більше нічого не буде... | (2)
Хай спить...
Хай розбереться зі снами...
Хай її нинішні сни
Перетечуть у колишні,
Навіть, якщо в своєму сні
Вона мене не впізнає,
Навіть, якщо їй буде снитись
Хтось інший...
І ось він сидить,
Відраховуючи хвилини,
Сидить, нервує без потреби...
А вона не прокидається
Лише з тієї причини,
Що боїться, прокинувшись,
Не побачити його коло себе...
Осінь над ними з льоду й сталі,
Холодні ріки, незнайомі люди...
Найбільше вони бояться, |
Що все це триватиме далі... |
Найбільше вони бояться, |
Що більше нічого не буде... | (4)
Найбільше вони бояться!.. Поділитись сторінкою: 
| |
