| |
Другий рік місто косить чума,
Не працюють навіть борделі й тюрма,
Скінчився хліб, скінчилась вода,
З культурного життя — лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців,
На зворотному шляху підбираємо мерців.
Папське ім'я втрачає силу і міць,
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? - Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки... Такі Середні віки...
Приспів:
Середні віки... Середні віки...
Середні віки... Середні віки...
Середні віки... Такі Середні віки...
Середні віки... Середні віки...
Середні віки... Середні віки...
Середні віки... Такі Середні віки...
Єпископ приходить у єврейський квартал,
Говорить: "Хто з нас не гине за метал?"
Усіх нас нищить небесний терор,
Усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята".
І тоді лунає барабанний бій,
Підіймає з землі ремісників і повій,
Затягує нас у свою круговерть,
Тих, хто помер, не лякає смерть,
Не лякає жодна з її образ,
Боятись тут варто хіба що нас.
Приспів.
І ми одягаємо пір'я й хвости,
І змащуємо кров'ю натільні хрести,
І палимо на вулицях свого сатану,
І оголошуємо небесам війну.
Водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є – це народний гнів.
Клади на обличчя пудру й грим,
Ніколи не пізно померти молодим,
Ніколи не пізно змінити ім'я,
Про мене свідчитиме тінь моя,
Ніколи й нікому не кажи про це,
Смерть не пізнає нас у лице...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
