| |
Як розірватися мені серед красивих,
Серед розумних, серед чемних,
Серед сильних?
І їм усім зі мною важко не те,
Щоб перегнати, порівнятись тяжко...
Коли я щось кажу – парламент замовкає,
Записує і думає, у іграшки не грає.
Білявки ціпеніють, брюнетки аплодують,
Руді шикуються, поголені святкують.
Від оплесків гучних тікаю я на яхті,
Собі кажу, що далі? Може, в космонавти?
Мораль цієї басні?.. Нема моралі!..
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі!
Приспів:
Бреши нам, дзеркало, бреши... |
Бреши!.. Бреши!.. |
Бреши нам, дзеркало, бреши... |
Бреши!.. Бреши!.. |
Бреши нам, дзеркало, бреши... |
Казати правду не спіши!.. | (2)
Сонце у зеніті, прокидайсь, ледащо,
Далі буде більше, дедалі буде краще!
І, ще не випивши розчиненої кави,
Швидко я беру до десятої октави.
От що не напишу, всі кажуть: Лев Толстой!
Сім паспортів минуло, а я - ще Фоззі-бой.
Усі слова мої відбиті у граніті,
Діти в школі вчать їх цієї миті.
Важко уявити розміри моєї уяви,
Ще, будь ласка, кави!
Окуляри під заставу,
Я потім донесу усі деталі.
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі!
Приспів.
Еґо, як в Олега, башка, як у Сашка,
Слава – в Ярослава, у Коті – аперкот
У молодого Сані – посмішка ОК
У Віті – тіті-міті, діджей – супермод ель.
Поволі проростає наш великий кущ,
Розвозимо ми людям веселощі під ключ,
Дзеркало блищить, мене несе.
Вірите, не вірите?.. – Повірте! Ну і все!
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
