Фея

До кожного з нас завітає осінь –
Не з жовтим листям, а з тихим сумом.
Зусібіч оточують гори каміння:
Світ спить.

В очах ще виблискують фарби літа,
А десь на денці є пам'ять про весну.
І я роззираюся довкола: Де ти?

Де ти, моя безталанна феє?
Де ти? Будь нині трофеєм моїм.

Ні пари з вуст. Я просто мовчатиму.
Шукай себе у рядках без рими.
Хто ж нині з нас розпочинатиме
Цю гру?

Знаю всі відповіді на питання,
Вірю в те, що життя триватиме.
Вічністю граюсь, як днем,
Але все ж помру...

Візьми мене, безталанна феє.
Може, я теж стану трофеєм твоїм?

Кожен дістане свою кулю,
Кожен пройде зелену милю...
Кожному з нас світить
Довічне і смерть.

Одяг і їжа – дорослі ігри.
Одвічний пошук себе і віри,
Допоки наповниться чаша вщерть.

Чекай, моя безталанна феє,
Давай удвох відчинимо двері,
Стирай вітри, дощі і шинелі,
Стріляй... Бувай...

Поділитись сторінкою: