Пракоріння моє із села

Ой, ви коні, впрягав, напував вас,
Водовозив і череду пас...
З вітрюганом навік побратав нас
Кінь мій вірний – крилатий Пегас.

Житіє, ой, не завжди веселе...
Від безвиході – Бог борони.
Ще гніздяться нащадки у селах
І гнуздають гнідих, вороних...

А було – на розвихрених конях
Я галопом полями літав!
Ще й тепер, хоч посріблені скроні,
Не спиняю свій лет. Гей, літа!

Я таки ж хліборобського роду.
Хоч куди б мене доля вела,
Говоритиму прямо і гордо –
Пракоріння моє із села!

Поділитись сторінкою: