Нетлінна пісня

Між трав мелодія лилась
Легким солодким ніжним трунком.
Вона тоді мені збулась
Жаданим першим поцілунком.

Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
То тихо, то занадто дзвінко.

І досі душу дошкуля
Далека паморока літа.
Вже й осінь спомини кружля,
Вкриває паморозь палітру.

Стискає рама. Та дивлюсь
На пошрамовану картину.
Роки, мов пелюстки, тулю,
У тепле літо плину-лину.

І досі солодко щемить
Ота мелодія чарівна –
Нетлінна веселкова мить,
Довічна пісня солов'їна.

Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
То тихо, то занадто дзвінко.

Поділитись сторінкою: