Скарб

Думки вітрилися
Під небом з темних хмар
Напівпрозоро все
Чи то напівтуманно...
Шляхів як завжди два:
Шукати скарб
Чи то за натовпом
Іти неспішно й прямо.

І тут всі скажуть: звісно ж по скарби!
Є карта, вітер,
Молодість.
Свобода.
Вперед до золота свій крок
В цю мить зроби.
Здавалося б:
Ну все, ідемо.
Згода!

Проте.
Все легко на словах.
В житті не так.
Вітри зустрічні.
Карти помилкові.
А золото – із тих наземних благ
Яке не варте почуття чи слів любові

Тому я вирішив.
Ні, не піду.
Можливо там,
В майбутньому.
Пізніше.
Натомість буднів площину свою бліду
Я розмалюю
Кольорами світлих віршів.
Шукатиму нових відтінків фарб...

Я вірю в силу правди.
Мрій.
І слова.
Бо як на мене – то і є найбільший скарб,
Коли душа відкрита й кольорова.

Поділитись сторінкою: