А матері вже не стрічають

А матері, а матері
Вже не стрічають на порозі,
Не будять тихий світ зорі,
Опочиваючи у Бозі.

Найдовша в світі із доріг
Їх від роботи відірвала.
І довго сивим смутком стріх,
Немов хустиною махала.

Стоять немазані хати.
Посліпли вікна. Похилились.
Тягар їх давить самоти.
А як вони життям світились!

Як бився пульс минулих днів,
Дитячий сміх лунав і гомін.
Туман долиною заліг,
Чи то туман бринить, чи спомин...

Зринає в смуті і добрі
Полин сріблястий при дорозі...
А матері, а матері
Вже не стрічають на порозі...

Поділитись сторінкою: