| |
Ой, був, та нема, та поїхав до млина.
Бідна моя головонько, сама спати лягла! | (2)
І вчора не був, і сьогодні не був,
Десь ти мене, серденько, та навіки забув. | (2)
Ой, я не забув та розсердився був,
То за тії пироги, що поїли вороги. | (2)
Ой, я не забув, та чобіт не здобув,
А в батькових не дойшов, бо немає підошов. | (2)
Ой, де ж ти була моя, не чужая?
За валом брала льон, таки не гуляла. | (2)
Ой, де ж ти була, забарилася?
На дирявім мосту провалилася. | (2)
Ой, хто ж завалив? — Та козак Северин. —
Ой, хто ж рятував? — Запорожець Іван. | (2)
Ой, чи він, чи не він, не ходи мимо двір,
Мимо мої ворота, та не суши живота. | (2)
Таки буду ходить, таки буду любить:
Або тобі, або мені та на світі не жить! | (2)
Ой, ти, дівчино, ти ж моя мати,
Дай мені вечеряти хоч серед хати! | (2)
Я ж не топила, я ж не варила,
Пішла по воду — відра побила. | (2)
Відра побила, піч розвалила.
Дівчино, серденько, що ж ти наробила? | (2)
Бо на ринку була і горілку пила;
І розсади накупила, увесь город засадила. | (2)
І розсада моя прийнялася була,
Хорошая дівчина понялася була. | (2)
І капуста моя, і качаннячко —
Вірнеє з козаком жениханнячко. | (2)
Дівчино моя переяславко,
Дай мені вечеряти, моя ластівко! | (2)
Я ж не топила, я ж не варила,
Пішла по воду, відра побила. | (2)
Я ж побила, постановила,
Із гори скотились та й самі побились. | (2)
Дівчино моя переяславко,
Поцілуй же мене, моя ластівко! | (2)
Так що ж, так ну ж, так поцілую
Та у тую губоньку да золотую. | (2)
Та в той уьочок, як колосочок,
Та у тії брівоньки, чорні, як шнурочок,
Та у той видочок, повен, як гірочок. Поділитись сторінкою: 
| |
