Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси

Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку - в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...

Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати? —
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.

Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.

Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси...

Поділитись сторінкою: