Тінь

Ти – тінь моя... Ти – тінь моя...
Ти – тінь моя... Ти – тінь моя...

Ти – тінь моя, тінь моя,
Що затулила світ,
Заволодівши мороком і світлом.
Ось вечоріють вже слова мої,
Що вперше мовлені
Були ще на світанні. –
Не встиглося!

Ти – тінь моя, тінь моя...
Криниці забуття
Вмлівають спекою важкою,
Чорнотлінням.
Моя хода вже не розбудить
Серця пам'ять,
Давно уже зів'ялої й чужої,
Такої рідної ще вчора. –
Не встиглося! Не встиглося...
Не встиглося! Не встиглося...
Не встиглося! Не встиглося...
Не встиглося! Не встиглося...
Ти – тінь моя... Ти – тінь моя...
Ти – тінь моя... Ти – тінь моя...

Ти – тінь моя, тінь моя...
У кутиках припіднятих губів,
Ти – тінь моя,
Що вперше посміхнулась.
Переповзаючи
З байдужих "так" чи "ні",
Все ж падає, підкошена одчаєм. -
Не встиглося!

Ти – тінь моя, тінь моя...
Гарячий серпокрил,
Колосус шелестливий –
Обрамлення для серця золотого.
Поважно віями ворушить і без сліз
Спадає в чорні рілля безголосі,
Шепочучи останнє - "Пам'ятаю..."
Памятаю! Памятаю... Памятаю!
Памятаю...

Поділитись сторінкою: