Не сумуй, підгірянко

Обніму й розцілую, свою любу голубку,
У зволожені очі і гарячі уста.
Ти повір - це кохання, переповнило душу,
Закружляли у танго наші юні серця.

Десь за горами сонце заховалось у росах,
Нічка тиха й чарівна п'янить душу сповна.
Хоч любов наша пізня, вона вірна і щира,
Десь зрадливо завмерла кришталева сльоза.

Я шукав в небі зіроньку свою доленьку, долю,
Ще просив я поради і чар - зілля й тепла.
Пригортав до серденька свою квітку- горянку.
Цілував до безтями у гарячі уста.

Заховалися зорі у блакитнім тумані
І ранковий світанок приморозив серця.
Не сумуй, моя мила, чарівна підгір'янко,
Бо любов не пропала, вона вічно жива.

Поділитись сторінкою: