Цвіт

Шовком вишила,
Серцем вивела,
Цвіт той зривала,
До долу кидала,
До долу кидала,
Щоб та й не розквітав.
Цвіте дорогий! –
Шукала, кликала.
Цвіте золотий,
Щоб та й не розквітав,
До долу кидала,
Кидала, кидала!

Зранку зривала,
Не барилася,
А у вечорі
Та й зажурилася.
Та й зажурилася,
Та й засмутилася,
Темнії ноченьки
Сльозами вкрилися.
В темнії оченьки
Та й задивилася,
Темнії ноченьки
Сльозами вкрилися...

День та й не пізнав
Тієї ноченьки,
Же та й не цілував
Мої та й оченьки.
Мої та й не пізнав,
Падали зіроньки,
Не знав, не загадав
До тієї дівоньки.
До тієї дівоньки,
Що цвіт та й зривала,
До тієї зіроньки,
До серденька припала!

Поділитись сторінкою: