Заклинання. Жертвоприношення

Зглянься, роде,
Згляньтесь і ви, рожениці,
Чи не з білого каменю
Кості мої?
Чи тіло моє - не земля?
Чи не бистра вода - моя кров?

Уборонь мене, Боже, від оленя,
Білу кість він рогом пощавить,
І мене, молодую, розмече.

Уборонь мене, Боже, від чорного вепра,
Зриє тіло моє і перші столочить посіви,
Дикий табун одведи.

Уборонь мене, Боже,
Зіб'ють коні копитами воду,
Кров мою скаламутять.

Чи не краще мені деревиною бути?
Щоб куниця жила у корені,
А в душі - ярі бджілки,
Щоб з гори сивий сокіл глядів,
Далеко глядів, мисливця уздрів?

Хай мисливець до мене вийде
Та наміряє із туга лученька,
Може, поцілить під гіркий корінь,
Під білі груди, куниці в серце?..

Хай мисливець до мене вийде,
Може, наточить із душі хмелю,
Бо душа моя повна меду,
Аж бринить уся ярими бджілками.

Хай мисливець до мене вийде,
Здоймить сокола із верховіття,
Буде сокіл вірно служити,
Ложе слати, ще й розувати.

Зглянься, роде,
Згляньтесь і ви, рожениці!

Поділитись сторінкою: