Мамині долоні

Як сідає вечір на порозі хати
Золотистим шовком зорі гаптувати,
Я від зір тих ясних наче у полоні
Заховаю личко в мамині долоні.

В тихій диво-ласці казка розквітає,
Знаю, що дитинство вічним не буває.
І не вічне чудо в золотім озерці,
Лиш любов до мами на весь вік у серці.

Десь на небосхилі тихо зірка сяє,
А мені матуся щастя вишиває.
Ніжність свого серця і любов, тривогу
Стелить злото-шовком місячну дорогу.

Речитатив:
Знаю, де б не був я на стежинах долі,
Будуть гріти душу мамині долоні,
І ласкавий вечір на порозі хати,
Сяде поруч неньки - мене виглядати.

Поділитись сторінкою: