Військо Фенріра

Нехай розкриває голодну пащеку пітьма,
Похована попелом тиша останнього бою.
Відмічена чорними баштами тими двома,
Могила славетного війська прокинеться знову.

Яку данину заплатили вони за життя?
Загиблі давно оборонці останнього стягу.
Настала та ніч, що птахи Чорнобога летять
На давні могили, де вовки свій реквієм тягнуть.

Від чорних руїн підіймається сива імла,
Народжена тишею, б'ється сталева молитва.
У мить, що загиблі герольди на бій просурмлять,
Прокинеться пекло минулої чорної битви.

Уламки мечів позбирала одвічна рука,
Уламки сердець позбирали вовчАчі герольди.
Вставай, вовче військо, лунає твій час вирушать
В останню дорогу останнього твого народу.

В пекельную битву, де мертві живіші живих,
Дві башти зруйновані зграю бліду проводжали.
І знов на чолі буде Фенрір, пробуджений Звір,
До бою закликавший тую забутую зграю.

Роззявила воєм бездонну пащеку війна.
Відлунням до тиші - молитва останнього Бога.
І час настає - то Фенрір небеса проклина:
Могилою вовчого війська стає перемога.

Поділитись сторінкою: