Параноїдальна

Я в безодні-німоті,
Мов безплідна чорна тінь
Душі рвав напівживі,
Скривджених життям створінь.
Нищив все, що було свято,
Вени різав битим склом
І дививсь на світ розп'ято,
Повітря хапаючи скривавленим ротом.
Болі прагнув та страждання
І кричав несамовито,
Розтинаючи круг потворних бажань
Страхом смерті оповитий.
Хай іде усе до біса! -
Я повторюю слова знов,
Ліпше здохнуть, мов гидотна криса,
Ніж занапастити любов.

Приспів:
Безодня власного "я"          |
Хрипить, мов затравлений звір |
І поглинає мене небуття       |
У параноїдальний мозку вир.   | (2)

Я один серед потвор
Химерної гри світотіні
І лягає уже сталевий затвор,
Щоб вибити мозги на сірі стіни,
Страх заповнює кожну клітину,
Скляніють очі без зіниць
І я безповоротно гину,
Падаю у божевілля полум'я ниць.
Божевілля - це коли один
Гинеш серед безвихіддя стін,
Коли душу святу міняєш
На безглузду світу пустоту.
Хай іде усе до біса! -
Я повторюю слова знов,
Ліпше здохнуть, мов гидотна криса,
Ніж занапастити любов.

Приспів. (2)

Поділитись сторінкою: