Біля воїна в потязі пусто

Біля воїна в потязі пусто:
Він брудний і від нього смердить,
Його очі - мов тріснуті люстри,
Болю й сорому нікуди діть.

Відвертаються люди, їм гидко.       |
Мам, він п'яний?                    |
Синок, не дивись!                   |
Поїзд тягне життя надто швидко      |
І доїде до смерті колись...         | (2)

Піднімається воїн і тихо
Йде до виходу, тягне протез,
І на людях розтоплює кригу:
Заглядають: З ногою чи без?..

На зупинці виходить у місто.        |
Син розчулений, мама мовчить...     |
Вільне місце - усі спішать сісти.   |
Хтось нас бути людьми ще навчить?.. | (2)

Поділитись сторінкою: