| |
Такі вже різні людські долі:
Комусь сміється сонечко з небес,
Комусь грозою стукає недоля,
Й вони не бачать Господа чудес...
І люди часто падають в невір'я,
На долю нарікаючи свою,
Бо їм навколо все здається сірим,
Солону проковтуючи сльозу...
І нарікаючи отак на свою долю,
Що Бог мовляв послав таке життя,
Але Господь не помиляється ніколи,
Він досконалий, в Ньому майбуття!..
Тягар важкий слабим не накладає,
Понести на шляху його земнім,
Ідучи поруч, Сам допомагає
Коли знеможеш під хрестом своїм.
Яка би доля не прийшла, Спаситель
Не лишить у дорозі, проведе
В долині смертній, щоби підкріпити,
Всякого часу сльози обітре!..
А ти лиш залишайся Йому вірний,
Не нарікай, як котиться сльоза,
В молитві щирій ти схились покірно,
Борися і назад не відступай!
Бо доля це є книжка, знаю певно,
Сторінки ми гортаємо її,
Із кожної читаємо щоденно,
Що Бог вписав там і тобі й мені.
Є люди, що здається так жорстоко
Побиті долею у цім житті,
Залишені без цілі, одинокі,
Збагни, як дуже гірко їм в душі.
Не нарікай, бо маєш очі, руки,
Ногами по землі своїми йдеш,
А є такі, у кого завжди муки,
Ти їхньої недолі не збагнеш...
Є ті, в кого уста завжди закриті,
Що й слова проказати не змогли,
А скільки є голодних, а ми ситі.
Подумай, друже милий, і збагни.
Чи можеш зрозуміти біль незрячих,
У кого завжди темно навкруги,
Хто сонця, неба синього не бачив?
Можливо вони бачать тільки сни.
Отож і є найважча їхня доля,
Бо смуток їм щодень вона несе,
Але на все є любі, Божа воля,
Подякуймо за долю і за все!.. Поділитись сторінкою: 
| |
