| |
Я якось ніколи не вірив в свою сивину,
Яка поступово зітре інші фарби зі скронь.
Сприймав все навколо, як дар або як дивину,
І дякував або скидав, як пісок, із долонь...
Здавалось, що все ще попереду, все назавжди.
Батьки молоді, і ти - завжди для них дітлашня.
Всі друзі живі, а кохання одне й навіки.
А потім моргнеш – і лишається лиш метушня...
Приспів:
Наші колишні
Стають героями наших книжок...
Наше минуле
Застигло римами в наших віршах...
Ті дні і тижні
Стоять на варті наших думок...
Не промайнули,
Лягли камінням під воду в річках...
Я мріяв колись, що зійду на вершину гори
І звідти побачу людей унизу, як мурах.
Не вірив, що ватра колись взагалі догорить,
І темрява впаде на землю, посіявши страх...
Мені бракувало того, хто б витримував темп,
І завжди прикрив, хоч куди б я не всунув свій ніс.
На ліки із часом пішли пелюстки хризантем,
Які я колись на побачення перше приніс...
Приспів.
Практика завжди доводить або відміта
Кимось прописані істини або думки...
Кажуть, важливий сам шлях й аж ніяк не мета.
Але відчуєш, чи так, лиш досягши мети!..
І рано чи пізно життя всі вузли розплете.
Пісні під під'їздом – це завжди про серцебиття.
Тож стій, не ховай свої шрами, бо шрами – це те,
Що кожній людині на згадку лишає життя!..
Приспів.
Під воду в річках...
Лягли під воду в річках...
Наші колишні... Поділитись сторінкою: 
| |
