Козацький дух

На ранок мара опівнічна розтане.
Та доки ще можеш – рости!
Допоки ще душі ворушать вустами
Й тріпочуть козацькі хрести,
І оком настирним просвердлює місяць
Покинутий цвинтар сільський,
Й заклятого ворога воїни місять, –
Пускай в кожнім серці ростки!

Приспів:
Нескорена вдаче, наш духу козацький,
Не жеврій – палай, проростай!
Противник, повержений, точиться задки –
Так боєм гартується сталь!
Під Гардом стриножено бісову зграю,
Проріджено ріки орди.
В бійцях із глибин, крізь епохи зринають
Міцні запорозькі роди.

Над степом, над Бугом вогнем проступає
Паланка в кордонах старих.
Наш дух – чи не з найнеосяжніших таїн –
Страшний неприборканий рик
Прибузької сарни, який від початку
У лицарях наших не стих.
Застигла косуля на давній печатці*.
Двигтять неспокійно хрести.

Приспів.

Поділитись сторінкою: