| |
Як маленькі діти, чекали на літо,
Його в нас не буде...
Ой, що ж це коїться, люди?!
Міста у руїнах, знов плаче країна,
Хтось знову загинув,
Хтось втратив доньку або сина...
І знов в телефоні чекаєш,
Хоча б на хвилину почути лиш голос:
Я тут!.. Я живий!.. Не загинув!..
Розквітли троянди та не від любові,
Із запахом диму, із присмаком крові.
Чиїсь 20 років розсипле намистом,
А хтось у дитинстві -
Тепер назавжди у дитинстві...
Лиш чутно молитви до темної ночі,
Так сильно дитина до матері хоче...
Я вірю у те, що додому вернуть лелеки,
І сильно обіймем тих, хто є зараз далеко,
І знов колискову дитині співатиме мати,
І в школу за руку дитя відведе живий тато!
В нас є ким пишатись, їх так багато,
Хтось тут, хтось там -
Ми маєм про них пам'ятати!
Ми - сильні нащадки незламного духом народу!
Ніколи нікому нізащо не вдасться забрати
Нашу свободу! Поділитись сторінкою: 
| |
