Приручи мене

І сказав він собаці:
Бери слід і пішли!
І собака узяв все, що слід...

І уздовж дороги
Не один трусився і блід
Верболозу кущ з листям
Навиворіт...

І була пустота така,
Що на сотні миль
Не зустрінеш живої душі,
Тільки мертвяки...

І сказав собака йому:
Облиш, я побачив світ
Не таким, щоб бути
Прирученим, не таким...

А на третій день
Наздогнали вони когось,
Що складався увесь
Зі схлипів і довгих волось...

Із тонких рис,
Ненароджених голосів,
Кожен з яких надщербився
Чи просів...

І лизав пес руки їм,
Скавулів, ласки чекав,
Вив у рукав...

І було серед них дитя,
Пискляве, мале,
Що трималось за пса,
Тулилось, благало:
Приручи мене... | (3)

Поділитись сторінкою: