Притча про автопортрет

Ви правду кажете, що богомаз я є і грішник,
Але ж ви всі чолом б'єте в паркет,
В своїх провинах каючись поспішно,
І молитесь... На мій автопортрет!

На ньому барвам вільно і розкуто...
Ах, люди, ви вже вибачте мені,
Що я, себе запрагши осягнути,
Свій лик святим возрік на полотні.

Пробачте вже... Бо я оце уперше,
Не вірячи ні вам, ні дзеркалам,
Глуху стіну буденності продерши,
Розкидавши зневіру наче хлам,

Прийшов до свята свого одкровення
Й гострив думки для поруху на зло,
І чув: святилась кров моя у венах,
І чув, як німб освячує чоло.

Пробачте вже... Й молітеся на мене!
А я піду ізнов у суєті
Собі і вам шукати одкровення,
Щоби повідати, що ви усі святі.

Поділитись сторінкою: