| |
На краю гори, там безодня
Я ржу побачила води і цього дня
Люди тягнуть руки до гори, але тонуть...
Зняти кожен хоче той вид з телефону...
Добре, що то був мій сон, а у снах є мораль.
Поки сієм пісок, ми вбиваємо Рай,
Ми шукаєм зерно на уламках ґрунтів,
Але суємо знов у своїй самоті серед стін...
Рушимо все... Нищимо все...
Світу океан нам вже, ніби басейн,
Ворог це лід заховаєм в землі,
Так зникає наш дім...
А навколо техніки марші,
Затихає голос, що лине від старших...
Всі лежать без дій, іще навіть не впавши,
Та коли настане сон-час то і буде той час!..
Коли буде той час, коли люди без чар |
Розумітимуть нас, а поки: |
Тихо діти сплять... |
Буде той час, люди знімуть печать, |
Тоді зникне печаль, а поки: |
Тихо діти сплять... | (2)
Знову мілина не мина, де та глибина?
Висохла вода, вже нема - і не дивина,
Тисячі лісів без тварин, там панує дим,
А що залишим молодим ми?..
Діяти! Терміново діяти!
Бува часом відбуваються нечувані дива:
Проростає мохом мій залежаний диван
Весь об'єм робіт діли на два,
А поки ще жива,
Дихає трава, вітер порива,
Сірі хмари вам полива дощем,
Проростаючи квіти із хочем,
Сонце не пече, підростає ліс
І ростуть малі діти на землі,
Дивляться на нас, а ми все для них,
Доки цей світ ще не зник...
Доки цей світ ще не зник...
Доки цей світ ще не зник...
Буде той час, коли люди без чар |
Розумітимуть нас, а поки: |
Тихо діти сплять... |
Буде той час, люди знімуть печать, |
Тоді зникне печаль, а поки: |
Тихо діти сплять... | (2)
Тихо діти сплять... | (3) Поділитись сторінкою: 
| |
