Доля поета

Повернувся поет із небесних доріг,
В рідне місто своє шлях далекий проліг.
Зупинився на мить, роздивитись не встиг,
Як у вирі людськім вже у бронзі застиг.

Приспів:
А над ним цвітуть його "скарбони",
Плаче дощ і тихо пада сніг,
І сплелись беріз високих крони,
Вітер листя кидає до ніг.

Він тут був і не був, у добі непростій,
Із тавром "дисидент" – без ілюзій і мрій.
Та від підлості й зла боронився пером,
Словом недругів пік, одержимий добром.

Приспів.

Залишились навік із сонетів вінки.
Невибагливих літ – писанки, писанки.
Час не все замете... правда боса завжди,
Дмуть вітри, а проте – кам'яніють сліди...

Приспів.

Поділитись сторінкою: