Зима

За вікном замело – ні землі, ні небес,
Лиш самотній ліхтар на глухім роздоріжжі...
Розбрелися вогні, розгубилися десь
І беззвучно вальсують в задумливій тиші.

А зима, а зима – все стою і дивлюсь –
Розпуска небеса на пухке покривало,
І під ним захова сонно душу свою
Моє місто, яке сніговиця приспала.

Хто приспить мій неспокій і серце моє
Розпашіле якими снігами накриє?
Хуртовина думок на льоту розтає,
Щедро долу витрушує вигріті мрії.

Все стою, все дивлюсь... Замело, занесло,
І похнюпив ліхтар свою голову сиву...
Та на ранок по небу, змахнувши веслом,
Пропливе біле сонце, сліпуче, як диво.

Все, чим стільки жила, озираюся – мить,
Я змінити оцю тимчасовість не в силах.
Все стою і дивлюсь, як вмирають світи
І на зміну нові розгортають вітрила.

Поділитись сторінкою: