Про гріх і вічність

Там, де тиха річка плине,
Де озера, де стави,
В чистім небі птаха лине,
Нахилюсь я до трави.
Нахилюся я до квітки,
До билинки біля ніг,
Розпитаю в них про вічність
Й про земний буденний гріх.

Приспів:
Гріх згубити деревину,
Дику птаху, звірину
І зірвати диво-квітку,
Що приносить нам весну.
Забруднити гріх криницю,
Небо, хмарку дощову,
Розтоптати безневинну
Комашинку лісову.

Вічність – то буденна справа:
Ліс ростити і дітей,
Зустрічати світлі ранки,
Жить для Бога і людей.
Ми так прагнемо всі дому,
В домі світла і тепла,
Забуваємо ж при цьому,
Що наш дім – уся Земля.

Приспів.

Поділитись сторінкою: