Матері

Рідна моя і замучена птахо,
Бачив тебе я в тривожному сні...
Свічку несла ти до чорної плахи,
Щоб присвітити дорогу мені.

Та не було мене там, на помості,
Лише вугілля і зморений жах...
Ти голосила на чорнім погості
Й помандрувала по диких світах...

Біла сорочка, мов привид, з'являлась
В чорних проваллях, у ямах темниць,
Свічка твоя миготливо сіяла
В тисячах жадібних, дивних зіниць.

Та не знайшлось поміж них твого сина,
Вийшов давно я з тілесного сну,
Птахом полинув на Україну,
Щоб проспівати тобі про весну.

Чуєш, матусю, чуєш, кохана —
Ось над тобою летять журавлі,
Їхнє курликання — пісня світання, —
В ній мої радощі й тихі жалі.

Чуєш — торкаються клени до шиби?
Я сповіщаю про дивний приліт.
Давні блукання, і сльози, і хиби —
Все потонуло у вихорі літ!

І лише очі твої, ніби свічі,
Понад віками палають мені...
На дивовижне, на зоряне віче
Підемо разом в блакитному сні...

Поділитись сторінкою: