Сентиментальна розмова

В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
В них зір погас, уста у них змарніли,
I ледве чутно голоси бриніли.
В старім саду, в зимову ніч сумну
Два привиди будили давнину.

- Ти згадуєш, як ми колись любились?
- Навіщо вам ті згадки знадобились?
- Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? - Ні.
- Як ми колись удвох жили щасливо,
Зливаючи серця й вуста! - Можливо.
- Де синь небес, де сяєво надій?
- Надії ті почезли в тьмі густій.
Отак ішли вони у ніч зимову,
I тільки місяць чув чудну розмову.

Поділитись сторінкою: