Скрипка

Од любові од великої,
Що коханий розтоптав,
Стала дівчина осикою
Між глибоких синіх трав.
І не зойкнула, не скрикнула,
Як рубали в полинах.
Майстер думав - робить скрипку він,
Він їй груди розтинав.

Приспів:
Ти - не скрипка, ти - доля,
Сльози струн золоті.
Ти - не скрипка, ти - воля,
Ти єдина в житті!

І відтоді неприкаяна,
Од села і до села
Скрипка, пам'яттю покарана,
По весіллях мед пила.
І, бувало, упивалася,
Відкривала всім журбу.
І літала - виривалася,
Наче відьма у гробу.

Приспів.

А у полі запівнічному,
Наодинці, в тишині
Скрипалеві диво-дівчина
Танцювала на струні.
Він зорею, кажуть, мічений,
Мов господь - жебрак, на жаль.
Ой, зі скрипкою повінчаний
Жив довіку той скрипаль...

Приспів.

Поділитись сторінкою: