| |
Душі зненацька закортіло
Перелетіти в інше тіло –
Хай не в столичне, хай там де;
Не мусить бути благородне –
Недороге, не дуже модне,
Аби лиш до життя голодне,
Ну, словом, – в тіло молоде.
Старе їй дуже заважало,
Кульгало, зморщилось, дрижало,
Якось ще дихало і йшло –
Та ніби каламутне скло
Щоразу погляд застилало.
Душі зненацька закортіло
Перелетіти в інше тіло –
І їй – о диво! – це вдалось.
Знайшлося тіло їй добряче –
Немов пошите у Версаче;
Світ заблищав довкола, наче
В бруднім вікні протерли скло.
Ох, дивні ж ті нові тіла!.. –
Збагнути важко їх єство нам...
Наприклад, це – не гірше з них –
Здіймало відданість на сміх
І душу звало забобоном.
І знов душа засумувала,
Чогось їй знову бракувало,
Чи то уваги, чи тепла...
Наснилось їй колишнє тіло –
В нім легко так життя летіло
Все дозволялось, що хотілось...
Ох, що ж це ви, старі тіла!.. –
Покинуте так хапкома,
Потроху згасло від утрати...
Лежало тіло, а душа,
Отак діставши одкоша,
Пішла нове якесь шукати...
Слова обернуться ділами,
Діла – небесними тілами,
Все в світі залишає слід.
Нема безсмертя, – нас лякають, –
Бо ж навіть зорі помирають.
Та зорі, навіть як вмирають,
Нам світять ще мільйони літ.
Всю ніч бездомна та душа
Намарне в двері стукотіла...
А ми приймаємо той звук
За свого серця тихий стук –
Бо що нам та душа – без тіла...
Душі зненацька закортіло
Перелетіти в інше тіло –
І їй, як бачите, вдалось... Поділитись сторінкою: 
| |
