| |
Ти знаєш, як ото буває:
Грудень, війна, мобілізували -
Старший солдат Сосюра. - От так і записали.
Що сталося потім - навіть страшно розповісти.
Тіла падали на землю, їх зривало наче листя.
Алмазна й Дебальцеве - місця моєї слави,
Втоплені у крові, місця моїх комшарів.
Взагалі, я звісно, лірик, такий і позивний.
Але коли занесло у третій штурмовий,
Третій Гайдамацький - вриватись так вриватись!
Багнетом бий у шию! І не озиратись!
У солдата є наказ. Сльози - будуть потім.
І дивиться Донбас, як ти, в замерзшій рвоті
Зжався у окопі. І молишся Шевченку.
Да, Сосюра... От тобі й "к стєнкє".
Цей дощ не скінчиться ніколи! Ніколи!
Цей грім залунає: До бою! До бою!
Цей дощ ніколи не скінчиться!
Він жертиме нас, як дітей - вовчиця.
Він забиратиме сон і молодість.
Він заповнює усі полості...
Цей дощ нас з тобою обгризатиме, як кістку.
Юнкер-кавалер тут ґвалтуватиме курситску,
Молодий поет у крові знайде тут прихисток.
Цей дощ не про чистоту, а про етнічну чистку.
Цей дощ пахне прапором розірваним і битвою.
На "до та після" розрізає, він тебе, як бритвою.
Цей дощ забиратиме найкраще у найгіршого.
І на міль посадить він душу у найглибшого.
Все, що тут побачиш, ти не зможеш розказати.
"Третя Рота" - не щоденник, казка у форматі.
"Зима запахне кров′ю" - це дуже символічно.
Це ж не про кінцівки, що рубаєш методично.
Це ж не про зневіру і про зраду побратимів.
Про дурні накази, від яких півроти гине.
Війна за УНР - я ніколи не забуду!
Добре, що в майбутньому - такого більш не буде!
Цей дощ забирає нас, як набої...
Ти - лише тіло! Ти - лише зброя!
Кидай мертвих за борт! Кидай мертвих за борт!
Пускай під воду холодні тіла, замотані в шовк.
Мертві не знають клопоту. Не знають турбот.
Скидай прокажених у хвилі! Скидай зачумлених в ніч.
Сотні мертвих сердець... Сотні холодних облич,
Випалених лихоманкою, наче торф,
Вибілених тифом, ніби вапно.
Вкладай їхні голови до мішків і торб.
Кидай мертвих за борт! Їм тепер все одно!
Дякуй щедрим зорям, добрим часам!
Тривають довгі жнива, безтурботні дні...
Той, хто добуде тут до кінця, залишиться сам.
Краще йому не бачити те, що він бачитиме уві сні...
Цей дощ не скінчиться ніколи! Ніколи!
Цей грім залунає: До бою! До бою!
Цей дощ забирає нас, як набої...
Ти - лише тіло! Ти - лише зброя! Поділитись сторінкою: 
| |
