| |
Ми так жили, немов співали джаз... | (2)
Це – спроба написати вірш про нас,
Про нашу учту, молоду і п'яну.
Яке вино, яку хмільну оману
Вливав у юні горла щедрий час!
Ми так жили, немов співали джаз...
Хоча не джаз, а камерні концерти
Зривали нас, і ми ішли в снігах
На гору, де ліси росли, і птах
Кричав про щось таємне і відверте,
І від любові можна було вмерти.
Чи хто за нами йшов по тих слідах?..
Ми так жили, немов співали джаз... | (4)
Та я забув, либонь, про головне:
Йшов рік Новий, те діялося в січні.
В будівлях спали мляві й анемічні
Гуляки, що набралися до
Непристойності. А ти пекла мене,
Щоразу інша, не така. Ще з ночі –
Ті дві руки у мене на плечах
Я пам'ятав, і темне щось в очах.
Але який кретин повірить в очі?
Я підбирав ключі, слова пророчі,
Хоча на ранок мій поет зачах...
Ми так жили, немов співали джаз... | (8)
Як тяжко повертатись на рівнину,
Скотитись по гладенькій мерзлоті,
Чи з'їхати, як я, на животі
В ту вуличку, що вигинала спину,
Під маскарона бороду цапину,
Де пияки, трамваї і святі,
Де, все одно недремна, мов радар,
Націлений на сни, чигала зрада,
А вихудлий біблійний виноградар
На брамах був розіп'ятий, сподар.
А з радіол шипів різдвяний дар
Хоча його й забрязкала естрада...
Туди, де всюди відбувався сон –
Тяжкий, похмільний, післяноворічний,
Туди, де кожен п'яний був зустрічний,
А всі зустрічні – п'яні. В унісон
Співали ми, забувши про фасон.
Хоч ми й були, мов мандрівні актори,
І в нас був Ігор, він сурмив, як ас.
Якась наївна віра у Парнас,
Чи то в Прованс,– але рушала гори!..
Отак ми йшли, немов сліпі у море, –
І ти, і я, і всі навколо нас...
Ми так жили, немов співали джаз... | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
