Кавалер

Дівка красна-розпрекрасна в клубі загуляла
І додому серед ночі цвинтарем верталась.
В найтемнішім закапелку, у кінці алеї,
Дядько темний, здоровенний підійшов до неї.

Мовчки взяв її за руку, показав доріжку:
Тут канава, перестрибуй! Ось сюди став ніжку.
Вивів дівку за ворота: Ну, бувай щаслива!
А мені назад вертатись треба, чорнобрива.

Дівка стала та й питає, дзвонячи зубами:
І не страшно вам гуляти тут, поміж гробами?
Чоловік той незнайомий чесно їй признався:
Зараз ні, а як живий був, то таки боявся.

Поділитись сторінкою: